Україна затвердила власну систему сертифікації органічного виробництва: що це дає для розвитку та відбудови

Органічне виробництво для України — це не лише про тренди споживання. Це про довіру, прозорість і додану вартість, які особливо важливі в умовах відбудови. Після війни аграрний сектор має стати одним із двигунів економіки, але водночас йому потрібно зберегти родючість ґрунтів, підтримати зайнятість у громадах і створити стабільні ланцюги поставок. Саме органіка дає можливість будувати цю модель більш відповідально і довгостроково.

Коли країна відновлюється, кожна гривня інвестицій має працювати максимально ефективно. Органічні проєкти часто залучають малий і середній бізнес, кооперації, переробку та локальні бренди. Це означає, що додана вартість залишається в регіонах, а не «втікає» разом із сировиною. І саме тому система сертифікації — не бюрократія заради звітів, а фундамент для довіри між виробником, споживачем і державою.

Якщо говорити просто, органічна сертифікація — це спосіб підтвердити: ми вирощуємо і виробляємо чесно, за прозорими правилами. Для України, яка відновлює репутацію і економіку, це важливо так само, як нові дороги чи енергетична інфраструктура.

Важливо й те, що органіка — це не відмова від сучасних технологій. Це дисципліна у виборі методів, увага до стану землі та здоров’я людей. Коли виробник має чіткі правила і працює прозоро, йому легше залучати партнерів, кредитні програми та гранти. Саме тому сертифікація — це інвестиція в репутацію, а не формальна галочка.

21 жовтня 2020 року Кабінет Міністрів України затвердив Порядок сертифікації органічного виробництва та/або обігу органічної продукції. Цей крок означає просту і важливу річ: Україна отримала власну систему сертифікації органіки, а не лише спиралася на правила інших країн.

Постанова визначила вимоги до сертифікації, правила видачі сертифіката та його дубліката, а також затвердила форму документа. Паралельно внесено зміни до урядового порядку 2019 року, щоб чітко прописати вимоги до документування діяльності виробників. Іншими словами, сертифікація стала не «абстрактною» історією, а процесом з конкретними правилами та прозорими вимогами.

Для галузі це стало важливим сигналом: держава бере відповідальність за якість органіки та створює зрозумілу рамку для розвитку ринку. А сьогодні, у контексті відбудови, ці рішення працюють як база для довгострокових інвестицій і відновлення довіри до українського агросектору.

Для ринку це також означає єдину «мову» між виробником, трейдером, ритейлом і споживачем. Коли всі розуміють, що таке органічний статус і як він підтверджується, зникають спекуляції та хаос у ціноутворенні. Це невидимий, але дуже практичний результат системних рішень.

Сертифікація — це незалежна перевірка, яка підтверджує, що продукція справді є органічною. Простими словами, це «паспорт довіри» для товару. Виробник не просто декларує, що працює без заборонених речовин, а доводить це документами, технологіями та контролем.

У практичному вимірі процес виглядає так: виробник подає заявку до органу сертифікації, погоджує план виробництва, веде записи про походження сировини, облік полів, насіння, кормів, добрив, зберігання та логістику. Далі йдуть перевірки — інспектор дивиться на поля, склади, виробництво, документацію, а за потреби може призначити лабораторний контроль.

Ключова ідея — простежуваність. Має бути зрозуміло, звідки сировина, як вона оброблялася, де зберігалася і як перетворилася на кінцевий продукт. Коли цей ланцюг прозорий, органічна марка стає не красивою етикеткою, а справжнім гарантом якості.

Є ще один етап, про який часто забувають, — перехідний період. Якщо господарство раніше працювало в звичайному режимі, йому потрібен час, щоб змінити підходи і «очистити» процеси від заборонених речовин. У цей час продукція може мати спеціальне маркування, що чесно пояснює покупцю, на якому етапі перебуває виробник.

Для фермера або переробника сертифікація — це не лише контроль, а й зрозумілий маршрут до ринку з вищою доданою вартістю. Так, потрібно вести більше обліку і бути дисциплінованішими у документах, але натомість з’являється доступ до нових покупців, стабільніших контрактів і кращої репутації.

Якщо коротко, виробнику потрібно:

• фіксувати походження сировини та рух продукції;
• розділяти органічні та неорганічні потоки;
• мати прозорі правила зберігання, транспортування і переробки;
• працювати з перевіреними постачальниками;
• бути готовим до регулярних інспекцій.

Нагорода за цю дисципліну — довіра. Для малого бізнесу це ще й можливість об’єднуватися в кооперації, створювати локальні бренди та виходити на полиці магазинів з історією, яку легко пояснити покупцю. У підсумку сертифікація робить органіку не ризиком, а керованим бізнес-процесом.

Ще один практичний момент — підготовка команди. Сертифікація не працює, коли знання є лише у власника. Важливо, щоб агроном, технолог, склад і логістика діяли за однаковими правилами. Часто допомагає простий набір внутрішніх інструкцій і чек-листів — це знімає хаос і робить аудит менш стресовим.

Україна давно є постачальником органічної продукції на зовнішні ринки. Раніше багато виробників сертифікувалися за правилами інших країн, переважно ЄС. Власна система не скасовує потреби відповідати вимогам партнерів, але вона дає країні сильну базу всередині.

Коли існують національні правила, зрозумілі для бізнесу і держави, легше контролювати ринок, боротися з недобросовісними практиками та захищати бренд «органічна Україна». Це також спрощує діалог з інвесторами й донорами: вони бачать не лише окремі сертифікати, а системний підхід до якості.

Для експорту це означає більше прозорості та прогнозованості. А для внутрішнього ринку — менше плутанини, коли споживач не розуміє, що таке органічний продукт і чому він коштує дорожче. Своя система робить цей ланцюг довіри цілісним.

Національна система також потрібна для розвитку внутрішнього попиту. Коли є чіткі критерії, легше запускати освітні кампанії, спеціальні полиці в магазинах або добровільні програми закупівель для соціальних закладів. Тут ключове слово — прозорість: ринок росте лише тоді, коли споживач розуміє правила гри.

Відбудова — це не лише про бетон і техніку. Це про те, як оживити економіку на місцях. Органічне виробництво може стати одним із практичних інструментів для цього, бо воно працює там, де є земля, люди і бажання будувати довгу історію бізнесу.

Органіка дає шанс регіонам створювати робочі місця і розвивати переробку. Коли фермер не просто продає зерно, а випускає сертифіковану органічну продукцію, вартість залишається в громаді. Це може бути локальна крупа, олія, молочні продукти, мед — усе, що формує ідентичність території.

Такі проєкти часто краще переживають кризи, бо мають вищу маржинальність і орієнтацію на якість. А ще вони природно поєднуються з відновленням екосистем, що важливо для довгострокового здоров’я земель. Для України це означає економічну стійкість, експортні перспективи і сильні регіони, які не залежать від одного-двох великих роботодавців.

Органічні практики стимулюють відновлення родючості — це стратегічний ресурс, який не відновлюється за один сезон. Для країни, що будує економіку на десятиліття вперед, збереження ґрунтів критично важливе. Тому інвестиції в органіку — це інвестиції у ресурс, від якого залежить продовольча безпека і стабільність цін у довгому горизонті.

Щоб система працювала, потрібна довіра до органів сертифікації та чітка державна політика. Держава має задавати правила гри, контролювати їх дотримання і підтримувати виробників там, де потрібен стартовий імпульс. Ще у 2020 році обговорювалася компенсація частини вартості сертифікації з держбюджету — це показало вектор на підтримку органіки як стратегічного напряму.

Окремий блок — кадри. Інспектори, аудитори, технологи, менеджери якості — без них сертифікація залишиться «папірцем». Потрібні програми навчання, практичні курси і консультації для бізнесу, особливо для малого і середнього.

І нарешті — комунікація. Якщо споживачі не розуміють, що таке органіка і чому вона важлива, ринок не ростиме. Тут потрібна спільна робота бізнесу, держави і професійних спільнот.

Не менш важлива незалежність сертифікаційних органів. Якщо перевірки сприймаються як формальність, ринок швидко втрачає довіру. Тому потрібні чіткі критерії акредитації, регулярний нагляд і зрозумілі механізми оскарження. Це може звучати «сухо», але саме з таких речей складається репутація країни на міжнародному ринку.

Будь-яка система живе, поки є довіра. Основний ризик для органічного ринку — це «імітація органіки», коли продукцію маркують неправдиво. Інший ризик — складність правил для малого бізнесу, що може відлякувати виробників. Є і ризик «паперової» сертифікації без реального контролю.

Що з цим робити? По-перше, тримати високий стандарт інспекцій і відповідальності. По-друге, робити правила зрозумілими, а не заплутаними. По-третє, підтримувати виробника консультаціями і простими цифровими інструментами для ведення обліку.

Також важливо бути чесними з ринком: органіка не може бути надто дешевою, бо в її ціні є вартість контролю та більш відповідального виробництва. Якщо це пояснювати відкрито, довіра споживачів зростає, а разом з нею — і стабільність бізнесу.

Є і фінансовий бар’єр: сертифікація коштує, і для малих фермерів це відчутно. Тут допомагають кооперації, групові моделі або програми розвитку. Інакше ринок органіки ризикує стати «елітарним», що суперечить ідеї відновлення громад і доступності якісної їжі.

Затвердження національної системи сертифікації органічного виробництва — це важливий крок для України. Він робить ринок більш прозорим, дає виробникам зрозумілі правила і посилює довіру до української органіки на внутрішньому та зовнішньому ринках.

У післявоєнний період це рішення набуває ще більшої ваги. Органіка може стати одним із інструментів економічного відновлення громад, розвитку експорту та зміцнення репутації України як надійного постачальника якісної продукції. І головне — це шлях, який дозволяє будувати майбутнє не на коротких циклах, а на відповідальності та довгостроковій цінності.

У практичному сенсі це означає, що кожен сертифікований виробник стає частиною більшої історії — історії про відбудову, чесну конкуренцію і відповідальне використання ресурсів. Це не швидкий шлях, але він дає результат, який тримається на довгій дистанції і робить український продукт впізнаваним.

Для бізнесу це також спосіб легально і зрозуміло виходити на довші контракти, а для держави — шанс будувати політику, яка працює на людей, а не на звіти.